Головна » 2015 » Січень » 20 » Ємен
16:41
Ємен

Коли я читаю лекцію з психології пам’яті, я обов’язково розповідаю про феномени пам’яті описані нашими видатними науковцями наприклад відомим нейропсихологом Олександром Лурією в його книзі „Маленькая книжица о большой памяти”, або про всесвітньо відомого божевільного - героя чудового фільму „Rain Man” (“Людина дощу”), блискуче зіграного Дастіном Гофманом. І звати цього прототипа напівбожевільного Kem Peek. Йому 45 років. У нього вроджена вада мозку.

Він ще донедавна жив в США, дивуючи вчених феноменом своєї пам’яті. Він прочитав більше 80 тисяч книг і пам’ятає кожну сторінку прочитаного, довільно цитуючи її в багато чисельних аудиторіях університетів США. Це якраз про нього, Дастін Гофман вже після отримання Оскара за цей блискучий фільм на одній з зустрічі з ним сказав знамениту і блискучу фразу... Яку? Ну я попробую і тут схитрити, тому що вже кілька разів закінчував саме цією недоказаною фразою лекцію. З пропозицією знайти її на багато чисельних сайтах з психології. Тому і зараз я не процитую геніальну голлівудську кінозірку.

Історія людства знає і інших феноменів пам’яті. Мабуть згадаю Dominic O’Brain, 45 річного англійця, чемпіона світу з запам’ятовування, якому заборонено відвідувати всі казино світу. Він запросто запам’ятовує всі підряд карти 45 колод. У нього типова, так звана ейдетична пам’ять, коли кожна карта запам’ятовується як якийсь образ – наприклад у вигляді людини, яка плаче чи сміється чи капітана корабля. От він з ними в уяві „подорожує” і тим самим вірно називає чергову карту. 

Але цього разу я хочу розповісти про людину, з не менш феноменальною пам’яттю. Але яку пам’ятають мабуть лише її батьки і на жаль психіатри. Цій людині, коли ми вперше зустрілися в стінах лікарні було 7 років.

Це була консультація пацієнта дитячого психіатричного відділення. Він там лежав, тому що не міг адаптуватися в середовищі, де проживав і навчався.

Він навчився в першому класі. Власне не вчився, тому що постійно втікав з уроків, бився. Поводився доволі жорстоко по відношенню до однокласників і абсолютно некеровано по відношенню до вчителів. Він жив якось сам по собі. Створюючи кучу проблем для батьків. Був абсолютно розгальмований і некритичний. Періодично починав кричати і жбурляв всім, що попадало йому під руки. Проблем з ним було пре достатньо. Стояло питання про перевід його в спеціалізовану школу.

Що ж вражало в ньому любого, хто з ним хотів поспілкуватися, так це знання всіх керівників та членів уряду нашої держави.

Прізвище, ім’я, по батькові. Повірте, почути з уст дитини в сім років, яка виглядає на 5 років, повні імена та прізвища міністра фінансів, чи економіки, чи всіх членів та кандидатів в члени політбюро, чи керівників республік, голів верховних рад, чи кабінету міністрі наприклад дружньої республіка Узбекистан чи Естонії. Це приводило в шок.

Але це були лише „квіточки”, тому що цей вундеркінд запросто називав імена та повні прізвища президентів та керівників любої держави, в яку Ви могли тикнути пальцем в атласі світу.

Звідки він це все знав? З газет, які він в свої сім років буквально „ковтав”, запам’ятовуючи саме таку вибіркову інформацію. І приходилось дорослим дядям і тьотям самим ритися в газетах, чи довідниках, щоб з очманінням черговий раз переконуватися, що дійсно короля Гвінеї Нової Бісау звати так- то, а прем’єр міністра Нідерландів так-то, а маленькою державою Конго править такий-то, а в Алжирі після такого-то прийшов до влади такий-то, а в Таїланді спочатку був такий-то, потім його змінив такий-то , а тепер такий- то.

Голова йшла обертом від тих трьох, чотирьох, п’ятисловних прізвищ. Його не можливо було „підловити” на незнанні чергового інодержавного гостя Кремля чи Білого Дому. Я не раз розмовляв, або пробував розмовляти з ним. Це тоді, коли його приступи агресії і негативізму дозволяли зробити це.

При своїй феноменальній пам’яті з ним було дуже складно бути поряд. Мабуть тому що він не пам’ятав... почуття. Ну, не міг запам’ятати що ось це добро, це зло, а це – призводить до того, що його бояться діти. Ось так – абсолютна пам’ять на якісь сухі і хронологічно історичні дані, і практично відсутність на самі елементарні – емпатичні, розуміння та пам’ять на емоції інших людей.

Я пробував перевірити інші види його пам’яті – логічну, зорову. І чесно кажучи крім незначного підвищення зорової нічого не бачив. Логічна пам’ять у нього страждала. Інтелект також. Він був, як це не дивно, розумово відсталим. Наука знає про цей феномен, коли у розумово відсталих дітей спостерігається підвищена так звана механічна пам’ять. Пам’ять, яка не потребує логіки. Тому саме таким дітям як це не звучить не звично доволі просто, або вірніше – значно простіше даються іноземні мови, тобто запам’ятовування тієї інформації, яка не потребує логічно осмислення, а лише що називається „зазубрювання”.

Цікаво було дивитися на цього малюка, який сміливо заходив в мій кабінет, відчував себе в ньому хазяїном, не питаючи дозволу брав ручки на столі, аркуші паперу, не звертаючи уваги, що вони наполовину списані і абсолютно ігноруючи мене, щось собі малював тихо бурмочучи про себе. А на запитання відповідав так мимоходом і то вибрано. Черговий раз вільно видаючи  титули і імена правителів держав, монархій, князівств, колоній і республік. Для нього це дрібниця, розвага.

Я сидів і зацікавлено дивився на цього феномена пам’яті. Маленького пацієнта великої божевільної. І думав про те, що навіть не уявляю що ж з нього виросте. Цікаво було би відстежити його долю та його феноменальні можливості.

Але він через місяць перебування у нас був виписаний. А потім, ще через півроку, як мені розповіли, він разом з батьками виїхав до якоїсь доволі далекої рідні в Аргентину.

Я усміхнувся коли про це взнав. Подумав, що з переїзджаючої сім’ї, він, мабуть єдиний, хто знав правителів країни куди вони їхали. Що з ним було потім? Тепер я цього вже не взнаю.

Але завжди, коли я читаю лекцію з психології пам’яті, я згадую цю маленьку людину з великою пам’яттю, яка щось виводила на листку мого конспекту лекцій тоді в кабінеті і жила в своєму світі, сама в собі і сама по собі.

Так і не зрозумілому нам, тим, хто невідомо чому так і не знає ім’я короля Ємену.

Из книги "Воздушные рассказы. Хроніка пікіруючої психлікарні" О. Чабана. К.: 2014.

 

Переглядів: 700 | Додав: Ganna | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0